НСПП

Неділя, 27.05.2018, 23:39
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Категорії розділу
Наше опитування
Чи виникають у Вас розбіжності із роботодавцем з питань невиконання вимог законодаства про працю
Всього відповідей: 55
loga.gov.ua
oblrada.lg.ua
Статистика
Погода
president.gov.ua
rada.gov.ua
kmu.gov.ua
nspp.gov.ua
Головна » Статті » Мої статті

Законодавчі нововведення в Україні щодо правового визначення сторін колективного трудового спору (конфлікту) (частина 2)

Березін Євген Євгенович – заступник начальника відділення Національної служби посередництва і примирення в Луганській області – начальник відділу правового забезпечення

        

3.    На галузевому рівні протилежною стороною колективного трудового спору по відношенню до найманих працівників, профспілок, їх об’єднань або іншіх уповноважених найманими працівниками органів визначено організації роботодавців їх об’єднання або центральні  органи виконавчої влади. Не дивлячись на те, що законодавець не робить застережень щодо статусу організацій роботодавців, їх об’єднань як сторони колективного трудового спору на галузевому рівні, все ж таки, на наш погляд, було б слушним відносити до сторони спору на даному рівні тількі ті організації роботодавців, їх об’єднання, які створені та діють за галузевою ознакою. А з практичної точки зору «великі шансі» бути учасником спору на галузевому рівні мають об’єднання організацій роботодавців з всеукраїнським статусом та відповідною галузевою належністю.

Серед новацій законодавчого визначення сторін колективного трудового спору заслуговує на увагу факт прилічення центральних  органів виконавчої влади до суб’єктів, які самостійно виступають в якості сторони колективного трудового спору на галузевому рівні. Слід зазначити, що організація, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначається Законом України «Про центральні органи виконавчої  влади». Згідно цього Закону система  центральних органів виконавчої влади складається із міністерств України та інших центральних органів виконавчої влади. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є юридичними особами публічного права. Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Президентом України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України. Центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції.

Вважаємо, що в сучасно-правових реаліях перебування центральних органів виконавчої влади у статусі сторони колективного трудового спору (конфлікту) на галузевому рівні можливо:

з питань щодо укладення, зміни або виконання галузевих (міжгалузевих) угод (при цьому ризик центральних органів виконавчої влади, що є сторонами галузевих (міжгалузевих) угод та не виконують взяті на себе зобов’язання за цими угодами,  опинитися  стороною спору дуже високий);

у разі, коли іншою стороною спору є наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або декількох галузей (професій), що належать до сфер управлінь відповідних міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а розгляд та вирішення питань, які трудові колективи піднімають,  відповідають статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» і відносяться  до компетенції даних міністерств або інших центральних органів виконавчої влади.    

1.   На національному рівні протилежною стороною колективного трудового спору по відношенню до найманих працівників, профспілок, їх об’єднань або іншіх уповноважених найманими працівниками органів визначено всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців або Кабінет Міністрів України. Законодавчі перетворення торкнулися всіх рівнів виникнення колективного трудового спору (конфлікту),   не став виключенням  і національний рівень, де  визначення сторони конфлікту упродовж 2012 року двіччі зазнало певних змін. Останні зміни чітко конкретизували перелік суб’єктів, які виступають протилежною стороною спору по відношенню до найманих працівників, профспілок, їх об’єднань, і цей перелік став абсолютно вичерпаний.

Сторона роботодавців у колективному трудовому спорі на національному рівні може бути представлена тільки об’єднаннями організацій роботодавців, які мають статус всеукраїнських. Відповідно до статті 9 Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» статус всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців мають об’єднання, які на час державної реєстрації об’єднують обласні організації роботодавців, створені за територіальною ознакою, більшості адміністративно-територіальних одиниць, визначених частиною другою статті 133 Конституції України, або більшість обласних організацій роботодавців, створених за галузевою (міжгалузевою) ознакою, які об’єднують роботодавців, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності.

Сторона органів виконавчої влади у колективному трудовому спорі на національному рівні може бути представлена виключно Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та відповідальний перед Президентом України і підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України «Про Кабінет Міністрів України» від 07 жовтня 2010 року № 2591-VI, іншими  законами України, а також актами Президента України.

Упевнені, що законодавче закріплення Кабінету Міністрів України в якості  сторони колективного трудового спору (конфлікту) на національному рівні поставить остаточну крапку у дискусіях фахівців-юристів щодо повноважності Кабінету Мінстрів України виступати  стороною у соціально-трудових відносинах та бути одноособово стороною колективного трудового спору (конфлікту) на національному рівні.

Як вже зазначалось вище, на активний  перегляд  окремих положень Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» вплинула поява низки законодавчих  актів, і, з урахуванням цього, спробуємо у табличному варіанті навести правовий шлях становлення субєктного складу, який по відношенню до найманих працівників, інших уповноважених найманих працівниками органів, профспілок виступають протилежною стороною у колективному трудовому спорі (конфлікті).

Суб’єкти, які по відношенню до найманих працівників, інших уповноважених найманих працівниками органів, профспілок виступають протилежною стороною у колективному трудовому спорі (конфлікті)

Рівень

До набуття чинності Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» від 22 червня 2012 року №5026-VI

 

З набуттям чинності Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» від 22 червня 2012 року №5026-VI

З набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення сторін колективних переговорів» від 16 жовтня 2012 року № 5458-VI

виробничий

власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи представник

роботодавець (юридична або фізична особа, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб)

роботодавець

(юридична або фізична особа, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб)

 

Примітка. За дорученням інтереси роботодавця у колективному трудовому спорі (конфлікті) може представляти інша особа, організація роботодавців, об’єднання організацій роботодавців

територіальний

власники, об’єднання власників або уповноважені ними органи чи представники

роботодавці, організації роботодавців, їх об'єднання

організації роботодавців, їх об’єднання або
місцеві органи виконавчої
влади,       що      діють      на      території      відповідної
адміністративно-територіальної одиниці

галузевий

власники, об’єднання власників або уповноважені ними органи чи представники

роботодавці, організації роботодавців, їх об'єднання

організації роботодавців, їх об’єднання або
центральні  органи виконавчої влади

національний

власники, об’єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на території більшості адміністративно-територіальних одиниць України, передбачених частиною другою статті 133 Конституції України

всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців, що діють на території більшості адміністративно-територіальних одиниць України, передбачених частиною другою статті 133 Конституції України

всеукраїнські
об'єднання організацій роботодавців або Кабінет Міністрів України

 

 

Безумовними перевагами законодавчих нововведень, які  наочно приведені у таблиці,   є:

1) конкретизація  сторін колективного трудового спору (конфлікту). Очікуваний результат - зведення до мінімуму юридичних помилок з боку  трудових колективів, профспілок у виборі суб’єкта, який має задовольнити висунуті вимоги. Завдяки цьому зменшиться  кількість виникнення так званих «уявних» колективних трудових спорів (конфліктів), в яких одна або обидві сторони є неналежними;

2) безпосереднє віднесення до сторін колективного трудового спору (конфлікту) на територіальному, галузевому рівнях місцевих та центральних органів виконавчої влади відповідно, а на національному рівні – Кабінету Мінстрів України. Означений факт підкреслює небайдужість держави до проблемних  питань, що виникають в сфері праці та про готовність держави брати на себе відповідальність за ухвалені рішення. В силу нових поправок у Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» органи виконавчої влади мають перетворитися в повноцінних учасників колективних трудових спорів (конфліктів), якщо спір виникає з питань, що відповідають статті 2 вищеназваному Закону та відноситься до їх компетенції;

3) надання відповідним особам, організаціям роботодавців, об’єднанням організацій роботодавців права за дорученням роботодавця як сторони колективного трудового спору (конфлікту) на виробничому рівні  діяти від його імені та в його інтересах при врегулюванні розбіжностей між сторонами соціально-трудоваих відносин та максимально забезпечувати дотримання інтересів роботодавця при вирішенні (конфлікту). Таким чином, відповідна особа, організація роботодавців, об’єднання організацій роботодавців, маючи відповідне доручення від роботодавця, повноважна, зокрема:

отримувати протокольно оформлені вимоги найманих працівників;

розглядати вимоги найманих працівників, профспілки відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»;  

брати участь у примирних процедурах, визначених Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»;

отримувати від органу (особи), що очолює страйк, письмове попередження про страйк;

попереджати  постачальників і споживачів, транспортні організації, а також інші заінтересовані підприємства, установи, організації щодо рішення найманих працівників про оголошення страйку;

укладати з керівником або іншим повноважним представником органу, що очолює страйк, угоду про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) та контролювати виконання умов цієї угоди;

подавати до суду заяву про визнання страйку незаконним. 

Водночас законодавчі нововведення, на превеликий жаль, згенерували  виникнення нових прогалин у Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», оминути яких в цій статті, в тому числі не розкриваючи їх зміст, було б з нашого боку не правильним.

На наш погляд, явними недоліками законодавчих нововведень щодо правового визначення сторін колективного трудового спору (конфлікту) є те, що законодавець не побудував належної правової конструкції вирішення колективних трудових спорів за безпосередньою участю місцевих та центральних  органів виконавчої влади, а також Кабінету Міністрів України. Вагомим аргументом такого твердження служить те, що  місцеві та центральні  органи виконавчої влади, Кабінет Міністрів України не значаться серед суб’єктів, яким відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» надсилаються до розгляду вимоги найманих працівників, профспілки. Аналогічна ситуація із порядком розгляду вимог найманих працівників, профспілки, де знов поза увагою законодавця залишаються місцеві, центральні  органи виконавчої влади, та Кабінет Міністрів України. Він прямо не відносить їх до суб’єктів, відповідальних за розгляд вимог найманих працівників, профспілки та прийняття по них відповідного рішення.

Окрім цього, місцеві та центральні органи виконавчої влади і Кабінет Міністрів України     не згадуються законодавцем у частині першої статті 6 даного Закону, що практично ставить під загрозу виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) за їз участю на територіальному, галузевому та національному рівнях відповідно. А у випадку виникнення таких спорів наймані працівники приречені зіткнутися із труднощами в питаннях застосування страйку як кранього засобу їх вирішення з причин невиписаності у Законі  норм, що регламентують: проведення національного страйку; повноваження місцевих та центральних органів виконавчої влади як сторони колективного трудового спору під час організації та проведення працюючими територіального чи галузевого страйку.

Також викликає стурбованість і відсутність органів місцевого самоврядування серед кола суб’єктів, які по відношенню до найманих працівників, профспілки виступають протилежною стороною у колективному трудовому спорі (конфлікті) на територіальному рівні. З цього приводу вважаємо, що автори законодавчих нововведень зробили юридичну помилку, не включивши у склад сторін спору органи місцевого самоврядування.  Згідно Закону України «Про соціальний діалог в Україні» стороною соціального діалогу на територіальному рівні можуть бути органи місцевого самоврядування, в межах повноважень, визначених законодавством. Це означає, що на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці органам місцевого самоврядвування дозволяється брати участь у колективних переговорах з укладення територіальних угод. Але, у зв’язку з тим, що законодавець не відніс органи місцевого самоврядування до сторін колективного трудового спору (конфлікту) на територіальному рівні, врегулювати суперечки між репрезентативними профспілками та органами місцевого самоврядування з питань укладення, зміни або виконання територіальних угод через Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» не уявляється можливим.

         Однак, не дивлячись на певні викладені недоліки, законодавчі нововведення щодо правового визначення сторін колективного трудового спору (конфлікту) мають велике значення для розвитку вітчизняного законодавства про колективні трудові спори (конфлікти) і сприятимуть поступовому  оновленню нормативної бази з цієї проблематики, надаючи нового вітка у правовідносинах між працюючими та роботодавцями.

           Нині питання з удосконалення механізму колективного захисту прав та законних інтересів найманих працівників є викликом часу та державною стратегією на тлі економічних потрясінь в країні, фінансової разбалансованості підприємств, переважно державного і комунального сектору, та наявності значних боргів із виплати заробітної плати.    
Категорія: Мої статті | Додав: nspp_lugansk (18.02.2013)
Переглядів: 745 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]