Березін Євген Євгенович,

заступник начальника відділення Національної служби посередництва і               примирення в Луганській області – начальник відділу правового забезпечення

         Частиною шостою статті 19 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачено обов’язок органу (особи), який очолює страйк, попередити власника або уповноваженого ним орган (представника) не пізніше як за сім днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві – за п'ятнадцять днів.

         З огляду на вищеназвану норму, орган (особа), який очолює страйк, під час направлення попередження роботодавцю про початок страйку, має з’ясувати питання: відноситься чи ні дане підприємство, чи його структурний підрозділ, на якому прийнято рішення про оголошення страйку, до безперервно діючих виробництв, оскільки від цього залежить визначення строку попередження роботодавця про початок страйку. На практиці у профспілок, найманих працівників виникають певні труднощі із встановленням обставин, які свідчать про безперервний процес виробництва на підприємстві або на його структурному підрозділі.   

         Зазначаємо, що законодавством України не наведено дефініції, яке б дало змогу в повній мірі зрозуміти, що уявляє собою таке поняття як  «безперервно діюче виробництво». Водночас у Кодексі Законів про працю України, у статтях 61,69 міститься інше поняття «безперервно діюче підприємство», яке за своєю сутністю наближено до поняття «безперервно діюче виробництво», але все ж такі за змістом та обсягом дане поняття безумовно вуже, і може лише застосовуватися по відношенню  до  підприємств (юридичних осіб), функціонування яких носить безперервний характер. Тому цілком слушно, що термін «безперервно діюче виробництво» є більш змістовним та з юридичного боку найбільш вдалим, і воно може стосуватися як підприємств (юридичних осіб), на яких зупинення роботи неможливе з технологічних, технічних, виробничих умов, так і структурних підрозділів юридичної особи або деяких видів робіт на підприємстві, де запроваджено безперервний процес.

Кодексом Законів про працю України  окреслені ознаки та критерії, які характеризують підприємство як безперервно діюче. Саме за допомогою цих ознак та критеріїв, а також з урахуванням специфіки законодавства про колективні трудові спори (конфлікти), можна зробити висновок, що до безперервно діючих виробництв належать:

- підприємства, установи, організації чи їх структурні підрозділи, або деякі види робіт, на яких зупинення роботи неможливе з виробничо-технічних умов;

- підприємства, установи, організації чи їх структурні підрозділи, або деякі види робіт, на яких зупинення роботи неможливе через необхідність безперервного обслуговування населення;

- підприємства, установи, організації чи їх структурні підрозділи, або деякі види робіт, які здійснюють вантажно-розвантажувальні роботи, пов’язані з роботою транспорту.

Також, притаманною рисою підприємств або їх структурних підрозділів чи видів робіт, які відноситься до безперервно діючих виробництв, є те, що всі вони функціонують без вихідних, а працівникам цих підприємств або їх структурних підрозділів чи робітникам, зайнятих на таких видах робіт,  вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Як вбачається із статті 19 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», строк попередження власника або уповноваженого ним органу органом (особою), що очолює страйк, про початок страйку обчислюється днями, а відтак страйковому органу (особі) необхідно враховувати частину п’яту статті 241-1 Кодексу Законів про працю України, в якій передбачено: «Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день. Таким чином, якщо, наприклад,  наймані працівники на безперервно діючому виробництві  мають намір розпочати страйк 17 лютого 2011 року, то орган (особа), що очолює страйк, повинен направити, а роботодавець має отримати попередження  про страйк,  не пізніше 1 лютого 2011 року. Таким чином, 1 лютого 2011 року це буде останнім днем  подання роботодавцю попередження про страйк у випадку його проведення з 17 лютого 2011 року. Направлення попередження після 1 лютого 2001 року у даному випадку буде вже розглядатися як порушення з боку страйкового органу частини шостої статті 19 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та є підставою для визнання такого страйку незаконним. 

Органу (особі), що керує страйком, варто звернути увагу на те, що законодавець у статті 19 Закону встановлює граничний термін попередження роботодавця про страйк - не пізніш як  за п'ятнадцять днів (у разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві), а це означає, що  попередити власника або уповноваженого ним органу (представника) про страйк можна і раніше.   

Крім того, наймані працівники повинні знати, що  на безперервно діючих виробництвах, зупинення яких пов’язане з тяжкими або небезпечними наслідками, оголошувати та проводити страйки заборонено, і це відповідає вимогам частини першої статті 24 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»  від 01.11.1996 № 9.