НСПП

Понеділок, 22.10.2018, 14:47
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Категорії розділу
Наше опитування
Чи виникають у Вас розбіжності із роботодавцем з питань невиконання вимог законодаства про працю
Всього відповідей: 55
loga.gov.ua
oblrada.lg.ua
Статистика
Погода
president.gov.ua
rada.gov.ua
kmu.gov.ua
nspp.gov.ua
Головна » Статті » Мої статті

Проблеми правового статусу незалежного посередника

Березін Євген Євгенович – заступник начальника відділення Національної служби посередництва і примирення в Луганській області – начальник відділу правового забезпечення

Серед суб’єктів, які приймають участь у вирішені колективних трудових спорів (конфліктів), на стадії примирних процедур особливо виділяються особи, що надають публічні  функції в якості незалежних посередників. Законодавством України цим особам відведено специфічну роль при врегулюванні розбіжностей між сторонами соціально-трудових відносин у сфері встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди.

Саме специфічний відбиток у функціонуванні інституту незалежних посередників в Україні породив у сторін колективних трудових спорів (конфліктів), членів примирних комісій неоднозначне ставлення до даного інституту.  З одного боку, учасники соціального діалогу розуміють, що розгляд гострих суперечок у процесі укладення колективних договорів, угод має відбуватись за присутності незалежної, кваліфікованої  особи, яка добре розбирається у предметі протистояння та може надати своєчасну і суттєву допомогу по усуненню чинників його виникнення; з іншого, – існуючий в такому вигляді правовий статус незалежних посередників, на думку деяких представників профспілок і роботодавців та їх організацій, не дозволяє ефективно вирішувати спірні питання під час роботи примирної комісії, що, в кінцевому підсумку, призводить до передачі цих питань на розгляд іншому примирному органу -  трудовому арбітражу для прийняття рішення по суті.

Як засвідчує практика, сторони колективних трудових спорів (конфліктів), (особливо це стосується виробничого (локального) рівня), неохоче вдаються до послуг незалежних посередників. Лише за останні 10 років по Луганській області, яка завжди займає лідируючі позиції з виникнення виробничих колективних трудових спорів (конфліктів), жодного разу не залучались особи в якості незалежних посередників до примирних комісій. Гадаємо, що така катастрофічна ситуація щодо існування інституту незалежних посередників пов’язана із слабкою правовою основою, яка перетворює діяльність незалежних посередників у формальність.

На сьогодні правовий статус незалежного посередника визначається, насамперед,  Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції».

         Стаття 10 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» містить дефінітивні норми, що визначають поняття «Незалежний посередник». Відповідно до цих норм, незалежний посередник - це визначена за спільним вибором сторін особа, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, бере участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятного рішення.

   Водночас разом із визначенням поняття «Незалежний посередник» вищезгаданий Закон України не наводить конкретних повноважень  незалежного посередника, за винятком його права ініціювати утворення сторонами колективного трудового спору (конфлікту) трудового арбітражу у триденний строк у разі неприйняття примирною комісією погодженого рішення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) з питань, передбачених пунктами "а" і "б" статті 2 Закону  України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Таке право не має суттєвої значимості для вирішення питання щодо утворення трудового арбітражу, оскільки носієм цього права є не тільки незалежний посередник, а, в рівній мірі, і кожна із сторін колективного трудового спору (конфлікту). Таким чином, право на ініціювання утворення трудового арбітражу не відноситься до виняткового права незалежного посередника та, з практичної точки зору, правової цінності, на наш погляд, не представляє, адже, якщо примирна комісія не приймає погодженого рішення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту), одна із його сторін може з легкістю, без допомоги сторонніх осіб,  зініціювати утворення трудового арбітражу перед іншою стороною.

    Однак, проаналізувавши Закони України, що закріпляють правовий статус незалежного посередника, можна зробити певні уявлення про даний суб’єкт.

   По-перше, - незалежний посередник обирається сторонами колективного трудового спору (конфлікту) для участі у роботі примирної комісії (як на самому початку, так і в процесі її роботи).

По-друге, - незалежний посередник не є представником сторін колективного трудового спору (конфлікту), не асоціюється із членом примирної комісії, у зв’язку з чим він не ухвалює рішення примирної комісії.

По-третє, - діяльність незалежного посередника можлива виключно у примирній процедурі, а саме, коли утворена і функціонує примирна комісія.

Четверте, - діяльність незалежного посередника обмежується часом – часом роботи примирної комісії.

П’яте, - основними завданнями незалежного посередника є сприяння встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятного рішення.

Шосте, - незалежний посередник має юридичні гарантії  (на час його роботи у примирної комісії, утвореної відповідно до Закону, гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку, а також на нього поширюються гарантії, передбачені Кодексом законів про працю України для виборних профспілкових працівників, членів рад (правлінь) підприємств і рад трудових колективів. Крім того, незалежному посереднику гарантується  оплата праці в розмірі не менше середньомісячної заробітної плати та відшкодування витрат, пов'язаних з участю у примирній процедурі.

Останнє сьоме, - незалежний посередник відноситься до суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення.

Як бачимо, опис правових рис статусу незалежного посередника втілено у сьомі пунктах, і ми вважаємо, що вони повністю передають нинішній правовий стан інституту незалежних посередників. Переконані, що у найближчий час законодавцю необхідно кардинально змінювати підхід до формування правової політики незалежного посередництва у сфері врегулювання розбіжностей між сторонами соціально-трудових відносин, інакше можна говорити про правову стагнацію інституту незалежних посередників. У підтвердження даного висновку спробуємо навести низку проблем, які супроводжують правовий статус незалежного посередника з моменту його появи.

Так, брак законодавчих повноважень у незалежного посередника в частині реального впливу на прийняття рішення примирної комісії відносить таку особу у розряд дорадчо-консультативних суб’єктів, а його рішення перетворюються на факультативні (необов’язкові). Зараз функції незалежного посередника дещо збігаються з функціями Національної служби посередництва і примирення. Як і незалежний посередник, представники Національної служби посередництва і примирення приймають участь у роботі примирної комісії, сприяють встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, приймають участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятного рішення, але, на відміну від незалежного посередника, у Національній службі посередництва і примирення функцій впливу на ефективний хід проведення засідань примирної комісії значно більше, і це стосується повноважень Служби, насамперед, в питаннях залучення до участі в примирній комісії народних депутатів України, представників державної влади, органів місцевого самоврядування в якості експертів. Не слід забувати і про більшу довіру до представників державного органу (НСПП) з боку профспілок та роботодавців, ніж до сторонніх осіб, які залучаються до примирних процедур в якості незалежного посередника.  

Цілком слушно, що сторони колективного трудового спору (конфлікту) не бачать сенсу користуватися послугами незалежного посередника, обмежуючись запрошенням представників Національної служби посередництва і примирення на засідання примирної комісії. Також на користь цього вибору виступає і той факт, що послуги незалежного посередника платні, а на тлі тотальної фінансової економії це питання становиться вкрай актуальним, особливо, якщо стосується вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), які виникли на підприємствах державної чи комунальної форм власності.

Загалом ситуація з оплатою праці незалежного посередника залишається темою для дискусій, при такому «наборі» повноважень, який наразі має незалежний посередник, оплачувати його послуги в розмірі не менше середньомісячної заробітної плати - велика розкіш. При цьому необхідно взяти до уваги, що ця особа не приймає рішення по суті колективного трудового спору (конфлікту), а його діяльність носить, як правило, короткостроковий характер.  Дивним виглядає, що при рекомендаційних, консультативних функціях незалежного посередника, його, відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції»,  віднесли до кола суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення. Співставляючи законодавчі функції та повноваження незалежних посередників з іншими суб’єктами, які  також надають публічні послуги і на яких поширюється положення даного Закону  (наприклад: аудитори, нотаріуси, оцінювачі, арбітражні керуючі, члени трудового арбітражу, третейські судді), становиться зрозумілим, що незалежні посередники у нинішньому правовому статусі вказуються в Законі України «Про засади запобігання та протидії корупції» лише формально.  

Негативно впливає на правовий статус незалежного посередника і невідповідність положень деяких нормативно-правових актів Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Неузгодженість нормативно-правових актів створює хибну, спотворену уяву у сторін соціально-трудових відносин щодо діяльності незалежного посередника.

 Яскравим прикладом цього є неузгодженість положень статті 11 «Вирішення розбіжностей» Закону України «Про колективні договори і угоди» із Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».  Стаття 11 Закону України «Про колективні договори і угоди» йде в розріз із законодавством про колективні трудові спори (конфлікти), по-іншому визначає процедуру врегулювання розбіжностей щодо укладення колективного договору, угоди примирною комісією та за участю посередника. З огляду на розділ V «Прикінцеві положення» Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» вважаємо, що законодавцю необхідно привести статтю 11 Закону України «Про колективні договори і угоди» у відповідність із цим Законом України. У зв’язку з чим пропонуємо законодавчому органу викласти статтю 11 «Вирішення розбіжностей» в такій редакції: «Вирішення розбіжностей між сторонами соціально-трудових відносин з питань укладення чи зміни колективного договору, угоди та виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

 В свою чергу, спроби Національної служби посередництва і примирення через ухвалення нормативно-правових актів самостійно вирішити проблему правового статусу незалежного посередника шляхом не тільки конкретизації, а, навіть, розширення чи доповнення повноважень даного суб’єкта, на превеликий жаль, є марними. На наш погляд, деякі нормативно-правові акти НСПП, де зачіпаються  повноваження незалежного посередника, потребують перегляду. Зокрема, норма Положення про порядок здійснення Національною службою посередництва і примирення заходів щодо запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів), затвердженого наказом НСПП від 27.03.2009 №16, в якій посередники визначені як суб'єкти запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів), прямо суперечить Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», оскільки діяльність незалежного посередника можлива виключно на стадії розгляду колективного трудового спору (конфлікту) примирною комісією. Це також стосується і норм Положення про порядок проведення страйку як крайнього засобу вирішення колективного трудового спору (конфлікту) та примирних процедур під час страйку, затвердженого наказом НСПП від 18.11.2008 №131, згідно яких допускається залучення незалежного посередника на стадії застосування найманими працівниками страйку для вироблення узгоджувальною комісією угоди про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) тощо.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що правовий статус незалежного посередника має серйозні недоліки, виправити  які  під силу тільки вищому законодавчому  органу  - Верховній Раді України. Не виникає жодних сумнівів, що інститут незалежних посередників потрібно розвивати, державі важливо зробити з незалежного посередника унікального, особливого суб’єкта, якому будуть притаманні повноваження, що реально підвищать рівень проведення примирних процедур. Настав час перетворити незалежного посередника зі статиста у значиму фігуру в механізмі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів).

Категорія: Мої статті | Додав: nspp_lugansk (29.04.2014)
Переглядів: 715 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]