НСПП

Вівторок, 20.02.2018, 09:19
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Категорії розділу
Наше опитування
Чи виникають у Вас розбіжності із роботодавцем з питань невиконання вимог законодаства про працю
Всього відповідей: 54
loga.gov.ua
oblrada.lg.ua
Статистика
Погода
president.gov.ua
rada.gov.ua
kmu.gov.ua
nspp.gov.ua
Головна » Статті » Мої статті

Законодавчі нововведення в Україні щодо правового визначення сторін колективного трудового спору (конфлікту) (частина 1)

Березін Євген Євгенович – заступник начальника відділення Національної служби посередництва і примирення в Луганській області – начальник відділу правового забезпечення

2012 рік став знаковим для вітчизняного законодавства про колективні трудові спори (конфлікти). Лише упродовж минулого року законодавець тричі вносив зміни до Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», і,  зважаючи на те, що останні зміни до цього часу у Закон відбулись ще у 2003 році, означена подія відкриває реальні перспективи розвитку правового регулювання вирішення розбіжностей між сторонами соціально-трудових відносин.

Важливо, що запроваджені законодавчі нововведення є вкрай необхідними, актуальними та  є  наслідком узгодження і адаптації норм Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» з нормами права, встановленими іншими, нещодавно прийнятими законами. Так, на  активний процес перегляду окремих положень Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» вплинула поява, насамперед,  Закону України «Про соціальний діалог в Україні» та Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності». Маємо надію, що розпочатий процес з удосконалення законодавства про колективні трудові спори (конфлікти) не зупиниться і надалі буде набирати тільки  обороти в напрямку підвищення ефективності юридичного механізму врегулювання суперечок між найманими працівниками/профспілками та роботодавцями, зміцнення  ролі Національної служби посередництва і примирення в цьому механізмі, забезпечення для працюючих належного порядку реалізації права на страйк як крайнього засобу вирішення колективного трудового спору (конфлікту).   

Повертаючись до законодавчих нововведень, слід зазначити, що у 2012 році Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» зазнав три «хвилі» змін.

Перша «хвиля» змін повязана із набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо приведення їх у відповідність із Законом України «Про соціальний діалог в Україні» від 17 травня 2012 року №4719-VI.  Законодавчі зміни зачепили статтю 15 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», в якій додано повноваження Національної служби посередництва і примирення та її відділень щодо проведення оцінки відповідності критеріям репрезентативності, підтвердження репрезентативності профспілок, їх організацій та об’єднань, організацій роботодавців та їх об’єднань для участі в колективних переговорах з укладення генеральної, галузевих (міжгалузевих), територіальних угод, обрання (делегування) представників до тристоронніх або двосторонніх органів соціального діалогу, участі в міжнародних заходах. Передбачення в Законі цих повноважень важко переоцінити, вони мають велике практичне значення для процедури вирішення розбіжностей між сторонами соціально-трудових відносин на територіальному, галузевому чи національному рівнях з питань укладення, зміни, виконання територіальних, галузевих (міжгалузевих), генеральних угод. Наразі для успішного інціювання колективного трудового спору проти відповідних організацій роботодавців, їх об’єднань по цих питаннях профспілкам, їх обєднанням необхідно додатково додержуватись двох умов:

1) профспілки, їх об’єднання мають відповідати критеріям репрезентативності, визначеним Законом України «Про соціальний діалог в Україні» для відповідних рівнів соціального діалогу. Відповідність профспілки критеріям репрезентативності на національному чи галузевому рівнях підтвердується рішенням НСПП. Відповідність профспілки критеріям репрезентативності на територіальному рівні підтвердується рішенням відділення НСПП;

2)  організації роботодавців, їх об’єднання (майбутня сторона колективного трудового спору) мають відповідати критеріям репрезентативності, визначеним Законом України «Про соціальний діалог в Україні» для відповідних рівнів соціального діалогу. Відповідність об’єднань організацій роботодавців критеріям репрезентативності на національному та галузевому рівнях підтвердується рішенням НСПП. Відповідність організацій роботодавців, їх об’єднань критеріям репрезентативності на територіальному рівні - рішенням відповідного відділення НСПП.

Таким чином, з набуттям чинності Закону України «Про соціальний діалог в Україні», шанси нерепрезентативного суб’єкта профспілкової сторони та сторони роботодавців бути стороною колективного трудового спору на територіальному, галузевому, національному рівнях з питань укладення, зміни, виконання територіальної, галузевої (міжгалузевої), генеральної угод з практичної точки зору зводиться до нуля. А дещо змінена стаття 15 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» має на меті правильно  зоріентувати профспілки та організації роботодавців щодо суб’єкта владних повноважень, який проводить оцінку відповідності критеріям репрезентативності суб’єктів профспілкової сторони та сторони роботодавців.  

Друга «хвиля» змін прямо повязана із набуттям чинності Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» від 22 червня 2012 року №5026-VI. Законодавчі нововведення радикально змінили коло суб’єктів, які по відношенню до найманих працівників, профспілки можуть виступати протилежною стороною у колективному трудовому спорі на всіх дозволених Законом рівнях його виникнення.  

         Головні риси цих законодавчих змін:

         запровадження на рівні Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» терміну «роботодавець» — юридична (підприємство, установа, організація) або фізична особа, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб;

         зміна та конкретизація складу суб’єктів, які по відношенню до найманих працівників, профспілки можуть виступати протилежною стороною у колективному трудовому спорі;

заміна за текстом Закону слів «власник або уповноважений ним орган (представник)» слововом «рободавець» у відповідних відмінках.

Більш детальний опис вищеназваних законодавчих змін наведений у Бюлетені НСПП №9-10 2012 у статті «Вплив оновленого правового статусу роботодавців, організацій роботодавців та їх об’єднань на розвиток законодаства про колективні трудові спори (конфлікти)».

Треття «хвиля» змін тісно повязана із набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення сторін колективних переговорів» від 16 жовтня 2012 року № 5458-VI і по суті продовжує започаткований Законом України від 22 червня 2012 року №5026-VI процес перегляду та конкретизації кола суб’єктів, які по відношенню до найманих працівників, інших уповноважених найманих працівниками органів, профспілок можуть виступати протилежною стороною у колективному трудовому спорі. Зміст законодавчих нововведень.

1. На виробничому рівні протилежною стороною колективного трудового спору по відношенню до найманих працівників, первинної профспілкової або іншої уповноваженої найманими працівниками організації визначено  роботодавця  (юридичну або фізичну особу, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб). Окрім цього, в абзаці другому статті 3 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» законодавець зробив доповнення: «За дорученням інтереси роботодавця у колективному трудовому спорі (конфлікті) може представляти інша особа, організація роботодавців, об’єднання організацій роботодавців». Вважаємо, що суб’єкти «інша особа, організація роботодавців, об’єднання організацій роботодавців» не мають статусу сторони колективного трудового спору (конфлікту) на виробничому рівні, дані суб’єкти лише здійснюють дії  від імені та в інтересах роботодавця - сторони колективного трудового спору, на підставі відповідних юридичних документів (довіреності, договору доручення тощо).

Щодо особи, яка може представляти інтереси роботодавця у колективному трудовому спорі,  - все більш менш зрозуміло (це може бути, наприклад: юрист, адвокат, особа з керівницього складу юридичної особи, яка не є безпосередньо керівником юридичної особи), інша справа,  коли мова йде  про представництво інтересів роботодавця в колективному трудовому спорі  організацією роботодавців чи об’єднанням організацій роботодавців. У даному випадку постають два важливих питання: 1. Чи готові організації роботодавців або об’єднання організацій роботодавців в сучасних умовах представляти інтереси роботодавця у колективному трудовому спорі (конфлікті) на виробничому рівні? 2. Які ж саме  організації роботодавців або об’єднання організацій роботодавців вправі діяти від імені роботодавця - сторони колективного трудового спору (конфлікту) на виробничому рівні?

На перше питання відповісти дуже складно, але, з нашої точки зору, на практиці відсоток представництва інтересів роботодавця організацією роботодавців чи об’єднанням організацій роботодавців буде  низьким. Це обумовлено тим, що переважна більшість виконавчих органів організацій роботодавців чи їх об’єднань малочисельні і за таких умов займатися впритул розбіжностями соціально-трудових відносин на конкретному  підприємсті  та здійснювати заходи щодо максимального дотримання інтересів роботодавця під час вирішення колективного трудового спору (конфлікту) майже  нереально. До того ж не кожен роботодавець (насамперед, юридична особа приватного права) може довірити громадській організації вести колективні переговори на підприємстві з розгляду та вирішення питань, що є предметом колективного трудового спору.

Очевидною  є відповідь на друге питання. На нашу думку, представляти інтереси роботодавця у колективному трудовому спорі (конфлікті) на виробничому рівні вправі:

організація роботодавців, яка має доручення від роботодавця, що є її членом;

об’єднання організацій роботодавців, яке має доручення від роботодавця - члена організації роботодавців, що входить до даного об’єднання. 

2. На територіальному рівні протилежною стороною колективного трудового спору по відношенню до найманих працівників, профспілок, їх об’єднань або іншіх уповноважених найманими працівниками органів визначено організації роботодавців, їх об’єднання або місцеві органи виконавчої влади, що діють на території  відповідної адміністративно-територіальної одиниці. В статті 1 Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» розкривається зміст термінів «організація роботодавців» та «об’єднання організацій роботодавців». Організація роботодавців — неприбуткова громадська організація, яка об’єднує роботодавців; об’єднання організацій роботодавців — неприбуткова громадська організація, яка об’єднує організації роботодавців, їх об’єднання. Стаття 3 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» не уточнює, який повинен бути статус у організації роботодавців, їх об’єднання як сторони колективного трудового спору (конфлікту) на територіальному рівні. Вважаємо, що  на територіальному рівні стороною колективного трудового спору можуть бути  місцеві, обласні, республіканські організації роботодавців, їх об’єднання, а також Київські та Севастопольські міські організації роботодавців, їх об’єднання.

До сторін колективного трудового спору на територіальному рівні законодавець відніс і  місцеві органи виконавчої влади, що діють на території  відповідної адміністративно-територіальної одиниці. У зв’язку з чим, значимість місцевих органів виконавчої влади у механізмі врегулювання розбіжностей між сторонами соціально-трудових відносин буде зростатиме, а  відповідальність за невиконання ними зобов’язань, насамперед, передбачених територіальними угодами підвищуватись.

На наше глибоке переконання, головну та визначальну роль в цьому процесі  будуть відігравати саме місцеві державні адміністрації - місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції (обласні державні адміністрації; Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; районні державні адміністрації; районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі). Нещодавно оновлена стаття 37 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» прямо вказує, що місцеві державні адміністрації є стороною соціального діалогу на територіальному рівні, сприяють розвитку соціального діалогу, відповідно до закону проводять консультації з іншими сторонами соціального діалогу, а відтак з’являється ймовірність, що місцеві державні адміністрації будуть стороною колективного трудового спору (конфлікту) на територіальному рівні з питань укладення, зміни, виконання територіальних угод або окремих їх положень.

В той же час нинішня редакція Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» не дозволяє  органам місцевого самоврядування виступати стороною колективного трудового спору (конфлікту) на територіальному рівні, що є суттєвим недоліком та прогалиною Закону. Взагалі у вітчизняному законодавстві виникла парадоксальна ситуація: згідно Закону України «Про соціальний діалог в Україні» орган місцевого самоврядування має  право, в межах повноважень, визначених законодавством, виступати стороною соціального діалогу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, в тому числі для укладення з іншими сторонами соціального діалогу територіальних угод, однак, сторона профспілки (сторона соціального діалогу) в силу недосконалості законодавства про колективні трудові спори (конфлікти) не може вступити в колективний трудовий спір з відповідним органом місцевого самоврядування у випадку ухилення останнього  від укладення територіальної угоди чи невиконанням ним окремих положень такої угоди. З набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення сторін колективних переговорів» від 16 жовтня 2012 року № 5458-VI виключається будь-яка можливість перебування працівників підприємств, установ, організацій чи профспілок у колективних трудових спорах на територіальному рівні з органами місцевого самоврядування (обласними, районними радами, міськими, селищними, сільськими радами та їх виконавчими органами).

 
Категорія: Мої статті | Додав: nspp_lugansk (18.02.2013)
Переглядів: 602 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]