ЯК ВИРІШУВАТИ РОЗБІЖНОСТІ З ПИТАНЬ УКЛАДЕННЯ ЧИ ЗМІНИ КОЛЕКТИВНОГО ДОГОВОРУ, УГОДИ

Березін Євген Євгенович

заступник начальника відділення                                                                  

Національної служби посередництва і            примирення в Луганській області – начальник відділу правового забезпечення

         Кожному профспілковому лідеру відомо, якими нормативно-правовими актами визначені правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння врегулювання соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців, але, на жаль, не всі представники профспілок знають, якими ж нормативно-правовими актами слід керуватися задля врегулювання розбіжностей, що виникають між сторонами соціально-трудових відносин з питань укладення чи змін  колдоговорів, угод.

Виходячи із цього, до уваги представників профспілок Луганської області пропонується  переглянути питання: як вирішувати розбіжності, які виникають під час укладення чи зміни колдоговорів чи угод?

Варто вказати, що відповісти на це запитання можливо лише при ретельному вивчені  чинного трудового законодавства України.

З прийняттям 3 березня 1998 року Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» в Україні впроваджено правовий механізм вирішення колективних трудових спорів (конфліктів). Саме цей Закон встановлює систему заходів врегулювання і спорів, які виникають щодо укладення чи зміни колективного договору, угоди.

У прикінцевих положеннях даного Закону зазначено, що до приведення законодавства у відповідність із Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечать цьому закону.

Враховуючи це, проаналізуємо статтю 11 «Вирішення розбіжностей» Закону України «Про колективні договори і угоди» виключно через призму Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфлікти)».    

Із проведеного аналізу вбачається, що частина третя, четверта та частково п’ята згаданої статті суперечать Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», насамперед, щодо порядку утворення примирної комісії, діяльності незалежного посередника, умови застосування страйку тощо. Розкриваючи зміст цього висновку, необхідно зупинитися на наступному.

По-перше, у частині третьої статті 11  Закону України «Про колективні договори і угоди»  передбачено: «Протягом трьох днів після складання протоколу розбіжностей сторони проводять консультації, формують із свого складу примирну комісію, а в разі недосягнення згоди звертаються до посередника, обраного сторонами».  Натомість  у Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» примирна комісія утворюється з ініціативою однієї із сторін на виробничому рівні – у триденний строк, на галузевому чи територіальному рівні – у п’ятиденний , на національному рівні – у десятиденний строк з моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з однакової кількості представників сторін. У разі потреби примирна комісія залучає до свого складу незалежного посередника.  

По - друге, частина  четверта статті 11 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачає: «Примирна комісія або посередник у термін до семи днів розглядає протокол розбіжностей і вносить рекомендації щодо суті спора». Означена норма також суперечить Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, оскільки останній визначає, що колективні трудові спори (конфлікти) розглядаються виробничою комісією у п’ятиденний, галузевою та територіальною примирними комісіями – у десятиденний, на національному рівні – у п’ятнадцятиденний строк з моменту утворення комісій. Також слід наголосити, що рішення цих примирних комісій оформляється протоколом та має для сторін обов’язкову силу і виконується в порядку і строки, які встановлені цими рішеннями. Крім того, Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” унормована діяльність незалежного посередника, і ця діяльність зводиться лише до функцій сприяння встановленню взаємодії між сторонами колективного трудового спору, проведенню переговорів, участі у вироблені примирною комісією взаємоприйнятного рішення.

  І останнє,  частина п’ята статті 11 Закону України «Про колективні договори і угоди» наводить можливу умову для організації та проведення страйків – у разі недосягнення згоди між сторонами відносно внесення рекомендації (мається на увазі рекомендації саме примирної комісії або посередника). В той же час згідно порядку здійснення права на страйк, який також передбачений у Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»,  така умова для організації та проведення страйків відсутня.  Проте необхідно відмітити, що у Законі України «Про колективні договори і угоди» законодавець все ж таки робить примітку наступного змісту «допускається організація та проведення страйків у порядку, що не суперечить законодавству України».

 З огляду на викладене вище, можна констатувати, що частину третю, четверту та частково п’яту статті 11 Закону України «Про колективні договори і угоди» застосовувати не можна, адже вони суперечать Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

         Решта положень даної статті (перша, друга, шоста частини) в цілому не суперечать Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та їх сміливо можуть використовувати профспілки. Так, частина перша статті 11 вказує на те, що для врегулювання розбіжностей під час ведення колективних переговорів сторони використовують примирні процедури. Згідно законодавства про колективні трудові спори (конфлікти) розгляд розбіжностей, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин щодо укладення чи зміни колективного договору, угоди здійснюється примирною комісією, а в разі неприйняття рішення встановлені законодавством строки, - трудовим арбітражем. Таким чином  цим законодавством передбачені примирні процедури для вирішення конфліктів, які випливають з укладення чи зміни колдоговору, угоди та порядок їх застосування за умови проходження найманими працівниками, профспілкою процедури вступу до колективного трудового спору.    

Щодо частини другої статті 11 Закону України «Про колективні договори і угоди», то вона дає змогу з’ясувати, яким чином зафіксувати розбіжності, які виникають  при укладенні чи зміни колдоговорів та угод.  Відповідно до цієї норми, якщо в ході переговорів сторони не дійшли згоди з незалежних від них причин, то складається протокол розбіжностей, до якого вносяться остаточно  сформульовані пропозиції сторін про заходи, необхідні для усунення цих причин, а також про строки відновлення переговорів. Складання протоколу розбіжностей  є одним із сигналів для найманих працівників та профспілок для організації та проведення процедури вступу до колективного трудового спору і подальшого його розгляду  відповідними примирними органами.

Не менш важливим є питання щодо колективного захисту своїх інтересів шляхом проведення профспілками та іншими уповноваженими трудовими колективами органами у встановленому порядку зборів, мітингів, пікетувань, демонстрацій. Можливість застосування цими суб’єктами масових заходів наведена у частині шостій статті 11 Закону України «Про колективні договори і угоди», в якій викладено: «Для підтримки своїх вимог під час проведення переговорів щодо розробки, укладення чи зміни колективного договору, угоди профспілки, інші уповноважені працівниками органи можуть проводити у встановленому порядку збори, мітинги, пікетування, демонстрації». Статтею 39 Конституції України гарантовано право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Разом з тим,  профспілкам слід врахувати,  що судом може встановлюватися обмеження щодо реалізації цього права, відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. При організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій необхідно взяти до уваги і окремі положення нормативно-правового акту, прийнятого ще за радянські часи -  Указу  Президії  Верховної Ради СРСР  28 липня 1988 р. №9306-XI.

Сподіваюсь, що викладені вище роз′яснення будуть корисними для профспілок під час здійснення ними захисту прав та законних інтересів працівників підприємств.