Березін Євген Євгенович – заступник начальника відділення Національної служби посередництва і примирення в Луганській області – начальник відділу правового забезпечення

Інтеграція України до Європейського Союзу (ЄС) передбачає насамперед створення для цього необхідних умов та проведення правових, економічних та політичних  реформ. 

Кроком в даному напрямку є приєднання України до основоположних міжнародних документів в сфері трудових і соціальних прав, проведення роботи над удосконаленням вітчизняної нормативно-правової бази, узгодженням законодавства України з міжнародними  нормами, а також розроблення нових нормативних актів, адаптованих до законодавства ЄС.

На сьогодні Україною ратифіковано низку міжнародних та європейських договорів, що  мають на меті загальне і ефективне визнання і дотримання основних прав і свобод, які в них проголошені. Право на страйк як соціальне право визнано в декількох ратифікованих договорах, а саме - у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права та Європейській соціальній хартії (переглянутої). 

Цілком слушно, що обидва вищеназваних документа істотно впливають на подальший розвиток та реалізацію найманими працівниками права на колективний захист своїх соціально-економічних і трудових прав.

 Ратифікувавши міжнародні договори, Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити право на страйки, а також визнала право працівників і роботодавців на колективні дії у випадках розбіжності інтересів.

В Конституції України право на страйк гарантовано в статті 44, в який передбачено: «Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів».

Аналізуючи дану норму Конституції України, можна констатувати, що право на страйк належить виключно найманим працівникам, тобто фізичним особам, які працюють за трудовим договором на підприємстві, в установі та організації або у фізичних осіб, які використовують найману працю. Зважаючи на це, не буде вважатися страйком, наприклад, виступи студентів якогось вищого  навчального закладу, адже студенти находяться в адміністративних, а не в трудових правовідносинах з керівництвом навчального закладу.   

Згідно Основного Закону України: «Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей». Такий порядок був встановлений Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” (далі - Закон), прийнятим у 1998 році.

Із статті 17 цього Закону вбачається: «Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту)».

З огляду на легальне (законодавче) визначене поняття можна виділити ознаки страйку, які дозволяють  його відокремити  від інших акцій протесту соціального характеру.

Першою ознакою страйку є тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками.

Тимчасове припинення роботи означає, що страйк застосовується на певний проміжок часу (період), так, коли на загальних зборах (конференції) найманих працівників приймається рішення  про оголошення страйку, в цьому рішенні повинно бути визначено дата і час початку страйку, а також його тривалість.

 Колективне припинення роботи працівниками полягає у тому, що страйк завжди буде носитиме колективний характер, оскільки право на страйк може здійснюватися не окремим працюючим, а найманими працівниками. Рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або дві третини делегатів конференції. Таким чином, право на страйк – це колективне право, індивідуального страйку не існує.

Добровільне припинення роботи працівниками  означає, що ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку (ст.44 Конституції України). Особи, які примушують працівників до участі у страйку або перешкоджають участі у страйку шляхом насильства чи погрозою застосування насильства, або шляхом інших незаконних дій, покарання за які передбачено законодавством, притягаються до кримінальної відповідальності згідно із законодавством. Відповідно до статті 174 Кримінального кодексу України: «примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку шляхом насильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незаконних дій карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років».

Суттєвою рисою страйку є те, що припинення роботи працівниками підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) проявляється  у двох формах:

1)    невихід на роботу, тобто відсутність працівників на роботі протягом робочого дня;

2) невиконання своїх трудових обов’язків, так званий «страйк схрещених рук», коли працівники повністю припиняють роботу, залишаючись на своїх робочих місцях або в межах території  підприємства,  установи, організації.

 Необхідною ознакою страйку є також його мета - вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Згідно статті 2 Закону: «Колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю». Частиною другою статті 17 Закону передбачено, що страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв’язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об’єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу.

 Виходячи із цього, страйк може бути розпочатий найманими працівниками при наявності певних взаємопов’язаних умов:

- наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів повинні перебувати у колективному трудовому спорі із роботодавцем, тобто відповідно до вимог чинного законодавства пройти процедуру вступу до колективного трудового спору та даний спір має бути зареєстрований Національною службою посередництва і примирення;

          - примирні процедури (примирна комісія та, або трудовий арбітраж) не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту), або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту);

          -  відсутні випадки, за яких найманим працівникам забороняється проведення страйку.

У доповнення до останньої  умови слід відмітити, що на відміну від особистих прав (право на життя, право кожного на повагу до його гідності, право кожної людини на свободу та особисту недоторканість тощо), які є невідчужуваними, право на страйк може бути обмеженим. Згідно Конституції України заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Вітчизняним  законодавством передбачені випадки, за яких забороняється проведення страйку. Так, відповідно до статті 24 Закону забороняється проведення страйку за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров’ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху,  аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків. Забороняється проведення страйку працівників (крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку. У разі оголошення надзвичайного стану Верховна Рада України або Президент України можуть заборонити проведення страйків на строк, що не перевищує одного місяця. Подальша заборона має бути схвалена спільним актом Верховної Ради України і Президента України. У разі оголошення воєнного стану автоматично наступає заборона проведення страйків до моменту його відміни.

 З огляду на зазначене та спираючись на інші законодавчі акти, умовно можна  поділити випадки, за яких забороняється проведення страйку, на слідуючи групи: 

1)      заборона проводити страйки окремим категоріям працюючих;

2)      заборона страйків у певний період та в певних умовах;

3)      заборона страйків за окремими видами робіт;

4)      заборона страйків за місцем їх проведення.

         Окрім цього, існують різновиди страйку. Так, страйки бувають виробничими, територіальними, галузевими.

         Страйк є виробничим,  якщо на загальних зборах (конференції) найманих працівників підприємства за рішення про оголошення страйку проголосувала більшість найманих працівників або дві третини делегатів конференції.

         Страйк є територіальним, якщо на підприємствах, на яких оголошено страйк, кількість працюючих становить більше половини загальної кількості працюючих відповідної території.

         Страйк є галузевим, якщо на підприємствах, на яких оголошено страйк, кількість працюючих становить більше половини загальної кількості працюючих відповідної галузі.

          Щодо законодавчого порядку здійснення права на страйк, то він передбачений у розділі ІІІ «Страйк» Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

            Відділення Національної служби посередництва і примирення в Луганській області сподівається, що ця стаття буде корисною для профспілок та їх об’єднань, зважаючи на те, що згідно статті 27 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» вони мають право на організацію та проведення страйків на захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників відповідно до закону.