Березін Євген Євгенович – заступник начальника
                                                                      відділення Національної служби посередництва
                                                                      і примирення в Луганській області – начальник
                                                                      відділу правового забезпечення

05 серпня 2012 року набув чинності Закон України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» від 22.06.2012 №5026-VI. Даний законодавчий акт оновив правовий статус роботодавців, організацій роботодавців та їх об’єднань, а також окреслив основні напрямки підвищення ролі суб’єктів сторони роботодавців у формуванні та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулюванні трудових, соціальних, економічних відносин, участі у соціальному діалозі.

Для експертів і фахівців з питань врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів) вищеназваний закон представляє особливу правову цінність, оскільки цей закон істотно впливає на розвиток законодавства України в сфері правового врегулювання розбіжностей між сторонами соціально-трудових відносин, координально змінючи уявлення про роботодавця як сторони колективного трудового спору (конфлікту).

Вперше з моменту свого існування Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» на підставі Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» зазнав суттєвих змін, і ці зміни, на наше глибоке переконання, є виправданими і вкрай необхідними. У підтвердженні цього слід звернутися до практики застосування законодавства про колективні трудові спори (конфлікти). Практика засвідчує, що значний відсоток трудових колективів підприємств, установ, організацій помилявся у компетенції суб’єкта, що має задовольнити висунуті ними вимоги.  Як наслідок, у найкрашому варіанті - вимоги найманих працівників перенаправлялись компететному органу (особі), який у подальшому їх розглядав та приймав відповідне рішення, у гіршому - виникав колективний трудовий спір, в якому сторона з боку власника або уповноваженого ним органу (представника) не вважалася належною щодо висунутих вимог найманих працівників. Труднощі щодо визначення належної сторони у колективному трудовому спорі  виникали також у деяких профспілок, які не були спроможні встановити межу компетенції власника або уповноваженого ним органу (представника). Іноді їм не було навіть відомо, який саме суб’єкт відноситься до власника підприємства та який суб’єкт діє від імені представника власника.

Маємо надію, що запроваджені 05 серпня 2012 року зміни до Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» позитивно вплинуть на функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів та усунуть вищеперелічені недоліки під час правозастосовної діяльності.

Зупинимося детально на змінах, яких зазнав Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (далі - Закон) у зв’язку із набуттям чинності Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності».

По-перше, статтю 1 Закону доповнено частиною третьою такого змісту: «роботодавець — юридична (підприємство, установа, організація) або фізична особа, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб». Означена норма розкриває зміст терміну «роботодавець» та дає чітко з’ясувати, який саме суб’єкт підпадає під категорію роботодавця. Це дуже важливо, зважаючи на те, що роботодавець є стороною колективного трудового спору (конфлікту) на виробничому рівні, а роботодавці можуть бути стороною колективного трудового спору (конфлікту) на територіальному чи галузевому рівнях.

По-друге,  в абзаці першому частини першої статті 3 Закону  слова "власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи представник” замінено словом "роботодавець". Відтепер стороною колективного трудового спору (конфлікту) з боку роботодавця на виробничому рівні є  юридична особа (підприємство, установа, організація), яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб, або фізична особа – підприємець, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб.

З урахуванням змін до законодавства України гадаємо, що на виробничому рівні все ж таки доцільно вступати у колективні трудові спори тим працівникам, які знаходяться у трудових відносинах з юридичною особою (підприємством, установою, організацією). Фізична особа-підприємець,  хоча і відноситься до статусу роботодавця, і стаття 3 Закону нібито дозволяє даному суб’єкту бути стороною колективного трудового спору (конфлікту), однак, законодавчим актом не передбачено, насамперед, процедури оголошення та проведення страйку як крайнього засобу вирішення колективного трудового спору  (конфлікту) працівниками, які знаходяться в трудових відносинах з фізичною особою–підприємцем. Врегулювання колективного трудового спору, де однією із сторін є фізична особа–підприємець, може загнати працівників  у глухий кут у зв’язку із неадаптованістю Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»  до таких умов.

В Україні першим колективним трудовим спором, який пройшов реєстрацію в Національній службі посередництва і примирення згідно нових положень Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», став спір, що виник в Луганській області, між найманими працівниками комунального підприємства «Спеціалізована Ровеньківська житлова контора» Ровеньківської міської ради міста Ровеньки та комунальним підприємством «Спеціалізована Ровеньківська житлова контора» Ровеньківської міської ради міста Ровеньки» (розпорядження НСПП про реєстрацію від 09.08.2012 №149-р). Варто додати, що трудовий колектив цього комунального підприємства висував вимоги з питань виплати заборгованості із заробітної плати не до керівника юридичної особи, а безпосередньо до юридичної особи – комунального підприємства. Як вбачається із статті 62 Господарського кодексу України, підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Для з’ясування правового статусу суб’єкта господарювання, органу державної влади, органу місцевого самоврядування  необхідно звернути увагу на наступне.

Відповідно до статті 80  Цивільного Кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. У статті 81 Цивільного Кодексу України зазначено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Державна реєстрація юридичних осіб проводиться відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».

Звертаємо увагу, що на підставі запроваджених змін у абзаці першому частини першої статті 3 Закону не будуть вважатися стороною колективного трудового спору (конфлікту) на виробничому рівні з боку роботодавця:

-         посадові особи юридичної особи (представники роботодавця);

-         органи управління юридичної особи;

-         структурні підрозділи підприємства, установи, організації та їх керівники;

-         філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичної особи, оскільки вони не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Також не будуть виступати стороною колективного трудового спору (конфлікту) з боку роботодавця на виробничому рівні органи державної влади або органи місцевого самоврядування відносно державних унітарних чи комунальних унітарних підприємств відповідно, які входять до сфери їх управління з причини того, що наймані працівники державних або комунальних підприємств не перебувають у трудових відносинах з такими суб’єктами. На сьогодні повністю виключається будь-яка можливість виникнення, наприклад, колективного трудового спору між найманими працівниками обласного комунального підприємства та відповідною обласною радою. 

По-трєте, в абзаці другому частини першої статті 3 слова "власники, об’єднання власників або уповноважені ними органи чи представники” замінено словами "роботодавці, організації роботодавців, їх об’єднання". Наразі стороною колективного трудового спору з боку суб’єктів сторони роботодавців на територіальному чи галузевому рівнях можуть бути: юридичні особи (підприємства, установи, організаціі), які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб; фізичні особи – підприємці, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб; організації роботодавців (неприбуткові громадські організації, які об’єднують роботодавців); об’єднання організацій роботодавців (неприбуткові громадські організації, які об’єднують організації роботодавців, їх об’єднання). Цими змінами законодавець встановив новий підхід до визначення сторін колективного трудового спору на галузевому та територіальному рівнях та практично позбавив суб’єктів владних повноважень (органи державної влади та органи місцевого самоврядування) виступати стороною в колективному трудовому спорі, наприклад, з питань укладення чи виконання положень територіальної або галузевої угод. Правовий статус органів державної влади та органів місцевого самоврядування не пов'язаний зі статусом організацій роботодавців чи їх обєднань. 

По-четверте, в абзаці третьому частини першої статті 3 Закону слова "власники, об’єднання власників або уповноважені ними органи (представники)” замінено словами "всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців". Запроваджені зміни звузили коло суб’єкітв сторони роботодавців, які виступають в якості сторони колективного трудового спору (конфлікту) на національному рівні. Нині трудові колективи, профспілки мають право вступати у колективний трудовий спір на національному рівні з об’єднаннями організацій роботодавців зі статусом всеукраїнських, які на час державної реєстрації об’єднують обласні організації роботодавців, створені за територіальною ознакою, більшості адміністративно-територіальних одиниць, визначених частиною другою статті 133 Конституції України.

При таких змінах у законодавстві про колективні трудові спори (конфлікти) Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади не зможе у подальшому бути стороною колективного трудового спору (конфлікту) на національному рівні.

І наостаннє,  - законодавець у статтях Закону замінив слова «власник або уповноважений ним орган (представник)» в усіх відмінках словом "роботодавець” у відповідних відмінках. Таким чином, на рівні законодавчого акту, що визначає правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів) вживається слово «рободавець» у відповідних відмінках, слова «власник або уповноважений ним орган (представник)» Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» на даний час не визнає, за винятком частини третьої статті 4 даного Закону, де випадково законодавець допустив прикру юридичну помилку, не замінивши слова «власнику або уповноваженому ним органу (представнику)» на слово «роботодавцю». 

Висновок. З оновленням правового статусу роботодавців, організацій роботодавців та їх об’єднань законодавець зробив важливий крок до розвитку законодавства про колективні трудові спори (конфлікти). Водночас наведені у статті обставини засвідчують, що законодавцю слід продовжувати законотворчу роботу з удосконалення Закону України  «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». У зв’язку з чим, необхідно:

1)                    розширити коло суб’єктів, які можуть виступати стороною колективного трудового спору (конфлікту) на територіальному, галузевому, національному рівнях. Так, з питань укладення, зміни, виконання угод на національному рівні — доповнити суб’єктом - Кабінет Міністрів України; на галузевому рівні — доповнити суб’єктами - відповідні центральні органи виконавчої влади; на територіальному рівні — доповнити суб’єктами: відповідні місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; відповідні органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством;

2)                    усунути юридичну помилку у частині третій статті 4 Закону замінивши слова «власнику або уповноваженому ним органу (представнику)» на слово «роботодавцю»;

3)                    передбачити належну процедуру вирішення колективного трудового спору (конфлікту) за участю фізичної особи-підприємця, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб. 

Перед Національною службою посередництва і примирення постає відповідальне завдання з приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із Законом України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», для цього доцільно у першечерговому порядку:

 - переглянути Положення про порядок визначення сторін колективного трудового спору (конфлікту), затвердженого наказом Голови НСПП від 05.05.2004 №70;

- прийняти рішення про втрату чинності наказу Голови НСПП  від 25.07.2008 №91 «Про затвердження Положення про порядок визначення сторін колективного трудового спору (конфлікту), формування вимог найманих працівників або профспілки, розгляду вимог найманих працівників або профспілки, прийняття рішення про вступ в колективний трудовий спір (конфлікт) на підприємствах, в установах чи організаціях, на яких проводиться процедура відновлення платоспроможності або визнання їх банкрутом».